Через чверть століття після війни в глухому лісі під Вязьмою був знайдений врослий в землю танк БТ-7 з добре помітним тактичним номером 12. Люки були задраєно, в борту зяяла пробоїна. Коли машину розкрили, на місці механіка-водія виявили останки молодшого лейтенанта-танкіста. У нього був наган з одним патроном і планшет, а в планшеті — карта, фотографія коханої дівчини і не відправлені листи.
25 жовтня 1941 рік
Здрастуй, моя Варя! Ні, не зустрінемося ми з тобою. Вчера опівдні ми громили ще одну гітлерівську колону. Фашистський снаряд пробив бічну броню і розірвався всередині. Поки я вів машину в ліс, Василь помер. Рана моя теж жорстока.
Поховав я Василя Орлова в березовому гаю. У ньому було багато світла. Василь помер, не встигнувши сказати мені жодного слова, нічого не передав своїй красивій дружині Зої і біловолосій доці Марійці, яка схожа на ніжну кульбабу в пуху.
Ось так з трьох танкістів залишився один я. В сутінках в’їхав в ліс. Ніч пройшла в муках, втрачено багато крові. Зараз біль, яка пропалювала всі груди, вляглася і на душі стало тихо.
Дуже прикро, що ми не все зробили. Але ми зробили все, що змогли. Наші товариші поженуть ворога, який не повинен ходити по наших полях і лісах. Ніколи я не прожив би життя так, якби не ти, Варя. Ти допомагала мені завжди: на Халхін-Голі і тут.
Напевно, все-таки, хто любить, той добріший до людей. Спасибі тобі, рідна! Людина старіє, а небо вічно молоде, як твої очі, в які тільки треба дивитися та милуватися. Вони ніколи не постаріють, не зблякнуть.
Пройде час, люди залікують рани, люди побудують нові міста, виростять нові сади. Настане інше життя, інші пісні співатимуть. Але ніколи не забувайте пісню про нас, про трьох танкістів.
У тебе будуть рости красиві діти, ти ще будеш кохати. А я щасливий, що йду від вас з великою любов’ю до тебе.
Твій Іван Колосов
Джерело: Удивительные истории