Після армії я зустрів дівчину, ми стали зустрічатися, а потім і жити разом. Я переїхав до своєї, тоді ще, майбутньої дружини в її двокімнатну квартиру. Все було прекрасно, але одного разу, я помітив, що вона ставить під ванну блюдце, на яке кладе шматочок хлібця з ковбаскою і поруч стопку з коньяком. Все це мене дуже сильно здивувало. Я вже було подумав, що поквапився з вибором подружжя. Ми були знайомі вже цілий рік і раніше такого роду дивацтв я за нею не помічав.
Став питати у неї:
- Це ще навіщо?
- А це домовому — відповідає мені дружина.
Ну, думаю, добре, домовику так домовику. У кожного свої дивацтва.
На наступний день я вирішив заглянути під ванну. Їжа лежала на підлозі явно надкушена, а від коньяку залишилася лише половина того, що було налито вчора. Мені стало якось не по собі. Припустимо, хліб з ковбасою могли погризти миші, яких, до речі, в квартирі не було. Ну, або кіт, хоча таку їжу він взагалі не їсть. Але куди поділася половина спиртного? Це питання довго не давало мені спокою.
Дружина знову і знову ставила під ванну чарку з коньяком. Вона зі спокійною впевненістю стверджувала, що в квартирі живе домовик і вважає за краще саме такого роду частування. Вона доводила мені його існування з таким завзяттям, наводила приклади непояснених випадків, що я, можна сказати, майже повірив.
У березні 1997-го року дружину поклали в пологовий будинок, ми чекали на дочку. Я в екстреному порядку затіяв вдома генеральне прибирання і невеликий ремонт в кімнаті, де повинен був з’явитися новий мешканець, наша дитина. Заодно вирішив і трохи підремонтувати ванну кімнату. В результаті моїх трудів накопичився цілий таз будівельного сміття. Виносити його відразу я не став, а поставив під раковину, подалі від дверей, щоб не спіткнутися. Час був пізній, і тягнути сміття на звалище не хотілося.
Десь близько першої години ночі, я прокинувся від того, що чітко почув скрегіт металу об бетон. Звуки долинали з ванної кімнати. Нічого не розуміючи, я встав, вийшов в коридор і, про всяк випадок, запалив всюди світло. Було страшно. Адже вдома-то я один. Ледве дихаючи, я наблизився до дверей у ванну, тихенько повернув ручку і різким ривком смикнув на себе! А там…
Нікого не виявилося, природно. Але металевий таз зі сміттям виявився прямо на вході в ванну! Він стояв біля самих дверей, під ногами!
Я точно пам’ятав, що засунув його під раковину подалі від дверей!
Загалом, я відразу ж одягнувся і виніс це злощасне сміття. На роботу я приїхав абсолютно не виспаний. Який там сон, після такого! А ввечері я дізнався радісну новину — у нас народилася дочка!
Пізніше я розповів дружині про подію з тазом. Вона не здивувалася, а тільки сказала:
- Значить, наш домовик тоді вже знав, що скоро додому приїде малятко. Ось і квапив тебе швидше позбутися від сміття і навести порядки.
Я тоді йому, в перший раз, сам коньячка налив і під ванну поставив. Нехай теж радіє!
Ось і не вір після цього в подібні історії. До цих пір мурашки по спині, коли згадую.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Бабушки и дедушки с нетерпением ждали внучку, но после родов заявили: «Знать не хотим вас больше!»
По матеріалах: Города в огородах