Тварини прив’язуються до людей на все життя. Господар для них — найважливіша людина, яку вони ніколи не зрадять. Але і люди можуть прив’язатися до своїх чотириногих вихованців так сильно, що розставання заподіює справжню біль. Так сталося і з героєм нашої наступної історії.
Ще в 16 Вітя виділявся серед однолітків високим ростом і силою. Він виріс майже під 2 метри і був витривалішим від більшості друзів. Влітку вони частенько ходили з батьком в гори за грибами. І могли пройти до 30 кілометрів, а іноді й того більше.
Хлопець легко піднімав важкі мішки. І був при цьому не тільки сильним, але й кмітливим. І хоча на одні п’ятірки не вчився, але вчителі завжди ставили хороші оцінки. Він міг би стати відмінником, але не любив надто засиджуватися за уроками. Весь вільний час бігав з друзями купатися на море.
У той день він трохи посварився з матір’ю. До неї збиралися приїхати сестра з сином, а Вітя не встиг прибрати кімнату. Але він не розумів, навіщо приїжджають родичі. Їх він взагалі не пам’ятав, тому не мав особливих родинних почуттів.
Разом з друзями хлопець вирішив відправитися на море. Була 7 ранку — саме час, поки не зійшло сонце, і не навалилася 40-градусна спека. Компанія спустилася до моря недалеко від залізниці. Кілька годин молоді люди купалися, а потім стали розходитися. Вітя трохи затримався і пішов найостаннішим.
Ще здалеку він помітив велику білу собаку. Вона стояла на залізничних шляхах, вила і явно не могла втекти. А поруч вже з шумом наближався товарний потяг. Хлопець тут же кинувся і побачив, що пес прив’язаний залізним дротом. Його він відв’язати не встиг, зате миттєво розстебнув нашийник і врятував собаку. З кущів побігли двоє людей.
Вітя вилаяв їх, але наздоганяти не став. Він глянув на пса. Це виявилася сука, зовсім ще молода, майже щеня. Вона довірливо дивилася на свого рятівника. Хлопець вирушив додому, але незабаром зрозумів, що тварина по п’ятах слідує за ним, немов тінь.
Вдома Вітя побачив батьків. Мати сказала, що сестра з племінником не приїдуть, оскільки у них не вийшло. Хлопець не засмутився. Він нагадав батькам, що вони обіцяли зробити йому подарунок за те, що він сам вступив до інституту.
Батько відмовлятися від своїх слів не став і сказав лише, що грошей у них небагато. Тому на дорогий подарунок розраховувати не варто. Але Вітька не хотів грошей. Він показав на собаку, яка весь цей час покірно стояла позаду нього.
Мати почала протестувати, але батько обірвав її. Він погодився взяти тварину, але з однією умовою. Хлопець сам повинен був заробляти їй на їжу. Батьки жили небагато, тому годувати величезного пса не збирались.
Так в їхньому будинку з’явився новий друг. Назвали суку Тінню, оскільки вона всюди слідувала за своїм господарем. На вулиці для неї збудували невеликий вольєр, де вона найчастіше і спала. Вітя купив для неї повідець, нашийник, відмив і вичесав шерсть, обробив від бліх. Поступово собака набралася сил і підросла ще трохи.
Великий і грізний на вигляд алабай лякав багатьох. Але Тінь ніколи ні на кого не нападала. Вона завжди слідувала за господарем — спочатку в інститут, проводжала на заняття. А потім на роботу. Коли у хлопця з’явилася дівчина, собака часто ходила з ними на прогулянки.
Сусід постійно заздрив, дивлячись на красивого і потужного алабая. Він не раз пропонував купити Тінь за непогані гроші. Але Вітька відмовився, а батько з матір’ю категорично заявили, що друзів не продають!
Час минав, і незабаром хлопець вирішив одружитися. Йому було всього 19, а його нареченій 18, але юний вік їх не зупинив. Мати з батьком здивувалися, але заперечувати не стали. І незабаром пара розписалася.
У них не було пишного весілля і гостей. Молоді просто сходили в РАГС, а потім пішли втрьох з Тінню гуляти біля моря. Через рік в їхній родині народився первісток. Назвали хлопчика Антоном.
Вітя щодня проводжав дитину в дитячий садочок разом з собакою. Незабаром прийшов час, коли хлопчик пішов у перший клас. Тінь проводжала його і в школу. Коли ж настав наступний рік, і Антон повинен був піти до другого класу, собака дійшла до хвіртки і раптом впала. Вітя встиг підбігти до собаки, щоб лише побачити її останній прощальний подих. Але зробити вже нічого не міг.
В цей день, 1 вересня, хлопець викопав могилку в горах. Дружина з сином плакали, а сам він не міг видавити з себе ні сльози. Але на душі його було гірко. Він думав про те, що собака провела з ним все своє життя. Начебто він особливо її і не любив. Жила та й жила собі, раз сама прибилася. Та й життя нікому не рятувала. І все ж Вітька відчував, що серце його розбилося на частини. Він притулився до дерева і закричав від горя.
Але життя тривало. Ще довго хлопець не міг позбутися відчуття, ніби Тінь слідує за ним. Він часто озирався, ніби сподіваючись побачити її позаду. Або випадково забувався і збирався дати їй вітаміни. Так тривало цілий рік.
Одного разу син Антон прийшов зі школи з загадковим виглядом. Він нагадав батькам, що вони обіцяли йому подарунок, якщо він отримає 5 за контрольну роботу. І ось хлопчик отримав відмінну оцінку.
Батьки запитали, чого ж він хоче. Вирішили, що дитина попросить мобільний телефон. Але Антон сказав, що хоче собаку. Він відійшов убік, і за ним виявився величеньке таке кошлате щеня, що йшов за ним від самої школи.
В один голос всі видихнули: «Тінь!». Собака і справді виявилася дуже схожа. Коли її відмили у ванній, вона виявилася білою.
А у вашому житті були домашні тварини, розставання з якими здавалося справжньою трагедією? Діліться своїми розповідями в коментарях!