Василь — хороший мужик, хазяйновитий, але характер вибуховий був. Маша у нього така ж. Рік пройшов, як одружені були. Ледь що — посуд об підлогу, крики на всю вулицю.
І кожен раз жінка кричить, що подасть на розлучення:
- Ось цього разу точно подам!
Через тиждень:
- Тепер 100% подам!
І через два тижні те ж саме:
- Подам, подам, не хвилюйся. І живи як хочеш. Один зі своїм кнуром.
Ніякого серіалу по телевізору не потрібно було, театр та й годі — одне задоволення сусідам спостерігати за тими сварками. Так все чутно добре і видно було. Маша шторки не встигала закривати ні вдень, ні ввечері. Світло горить, все добре проглядається, не до штор, відносини б з’ясувати.
Руками махають, кричать, сваряться. А причини то все сміховинні, на такі плюнути потрібно і розійтися. А вони лаються, народ потішають. Поганих слів не вживали, тому не тільки дорослі, а й дітвора тут же на зборах сиділа і спостерігала.
І в самому кінці сварки Марія зазвичай не витримувала і починала посуд бити, слів уже підібрати не може, а пар випустити треба — і хрясь тарілку об підлогу. Василь завмирав ненадовго, щоб випадково в нього не відлетіло. Цим зазвичай все і закінчувалося.
А вранці … А вранці наче й не було вчора нічого. Всім посміхаються, під ручку на роботу йдуть, задоволені і щасливі. Мабуть мирилися вночі, ну або вранці. Хто їх знає. Світло вночі включеним в будинку не залишали.
На наступний день після роботи Маша з Васею в магазин заходили, новий посуд купували, замість розбитої. Відразу наборами не ризикували запасатися, поб’є Машка всю відразу, так і купували по парі тарілок й кухлів і додому.
А от одного разу після «концерту» Маша з Васею за новим посудом не прийшли. У магазині через два дні всі обговорювати стали, що таке, та як так.
І тут баба Клава, сусідка їх, яка тільки що за хлібом зайшла, видає новину:
- Василь, нарешті, кинув Машку. От кровиночки ж вона йому попила. Нехай тепер одна поживе. І порося свого він з собою забрав. Зима на носі, що вона буде їсти тільки, не зрозуміло.
Люди аж роти пороззявляли. Ось так новина! Скільки Маша погрожувала розлучитися, а пішов мужик. Зібрав свої речі в ківш трактора і поїхав. На роботі тепер в підсобці живе. В їдальню, де Маша кухарем працює, ні ногою. Та що там ногою — і ніс не показує!
Схуд, під очима синці. Порося своє одним хлібом з водою годує. Побудував йому поруч загончик. Раніше добре було. Дружина з роботи принесе недоїдки — цим нагодує животину і сите порося, росло, та кріпло. А зараз … Теж, дивись, схудне на хлібній дієті.
Але Василь твердо вирішив не повертатися до Марії. Так і жив би в підсобці, поки не сталося дещо. Порося втекло. З загону взяло й побігло кудись навіжене. Підкоп зробило і гайда на втьоки. Довго його Вася шукав, немає ніде. Змирився вже навіть.
А тут вийшов якось з підсобки, стоїть, сигаретку у стовпа потягує, а Маша сумки повні додому несе. Як раніше, коли порося було. Задумався Василь і простежив за нею. Так і є. Поросятко пішла годувати.
Вискочив Василь з укриття і на подвір’я.
- Хряка навіщо, — кричить, — вкрала ?!
- Сам повернувся, не брала. Мені чужого не треба. Та тільки й хряк знає, де йому краще і де його будинок, — сказала і пішла Маша на літню кухню чай пити.
Покрутився на своєму подвір’ї Василь, подивився, що запустіло господарство без чоловічих рук. Та й залишився. Так до сих пір і живуть разом. Дружно. І не було чутно більше ні лайки в їх будинку, не биття тарілок. Живуть добре і складно. І радіють. Чого й вам бажаємо!
Хряк? А що кнур. Ясна річ, підросло та й з’їли … Доленосний кабан видався!