Дід Дем’ян запалив поминальну свічку, поставив біля себе фото дружини, обрамлене в чорну рамку. Сів на стілець поруч і тяжко зітхнув. Налинули невеселі думки. Ось і сороковий день від дня смерті його коханої Марусі. Як же погано йому самому! Настав час за дружиною збиратися, нічого йому тут робити одному. Діти повиростали, упорхнули з батьківського будинку, власні сім’ї завели. Тепер він тільки тягар. Ніщо його не тримає на цьому світі. Ось останню курку віднесе сусідові, щоб суп зварив, та й можна помирати. Літо прийшло, легше проводити похорони … але тут онук із міста приїхав… І ПОЧАЛОСЯ!