У нас з чоловіком завжди були максимально відкриті і позитивні відносини. Ми з ним дуже рідко сварилися, завжди довіряли один одному. І взагалі наш шлюб не був схожий ні на один інший, тому що мені здавалося, що за 25 років спільного життя ми один одному ні крапельки не набридли.
Все змінилося, коли мого тата не стало. Можливо успіх моїх сімейних відносин багато в чому був зумовлений завдяки моєму вихованню і прикладом сімейного щастя від батьків. За все життя я не пам’ятаю між ними жодної серйозної сварки. Вірніше сказати, сварок між ними взагалі не було, лише зрідка були невеликі розбіжності.
Тато все життя трудився в шахті і не дивлячись на загальноприйняту думку — заробляв він аж ніяк не величезні гроші. Коли у нього з’явилася можливість оформити пенсію — він не пішов з роботи, а просто перевівся працювати слюсарем.
Як не крути, а шахта все одно дуже сильно підірвала його здоров’я. Коли його не стало — мама була в такому стані, що я дуже боялася втратити і її, тому забрала її жити до нас.
Мій чоловік ніколи з нею не ладив, але мені іноді навіть здавалося, що він занадто упереджено до неї ставиться. У будь-якому випадку, так це було чи ні — мені від цього легше не ставало. Ми з чоловіком майже ніколи не сварилися, а ось мама з ним — постійно.
У них дійсно існує якась ворожнеча між собою, яку я не можу зрозуміти вже кілька років, і просто не знаю як підійти до вирішення цієї проблеми. Нещодавно у нього мабуть здали нерви і він поїхав жити до своїх батьків. Я подумала, що йому потрібно трохи охолонути і не стала його зупиняти.
Трохи більше ніж через тиждень — я подзвонила йому і сказала, що пора повертатися додому, але він сказав що не повернеться, поки я не вижену свою маму. Маму виганяти жити назад в свою квартиру я боюся, але й з чоловіком не хочу розійтися. Тепер я не знаю, що робити …