Їй подобалося тут бувати в будні, коли мало хто приходив і машин майже не було. Ішла вона до могили батьків не поспішаючи, розглядаючи пам’ятники, інколи читаючи надгробні написи. Її приваблювало місто мертвих. Тут дім кожного покійника був цікавим для Лариси, наче експонат у музеї. Щоб побачити всю різноманітність надгробків, щоразу вона вибирала іншу стежку, якою ще не ходила, навіть якщо шлях до батьківської могили був довшим. Вона засмучувалася, коли бачила на пам’ятнику дитячу фотографію і завжди зупинялася, щоб прочитати напис і уявити, чого дитині довелося піти в це місто мертвих. І раптом одного разу, зупинившись біля пам’ятника дитини, вона не повірила своїм очам. З фотографії на неї дивилася вона сама у шестирічному віці.